Хочу побыть, с Тобою, просто рядом.
Почувствовать, что близко Ты со мной.
Почувствовать как Ты, небесным взглядом,
Мне нежно, в сердце, шлёшь Свою любовь.
Не пересказывать тебе все свои нужды,
Их столько, в каждодневной, суете...
Мне просто, чтоб побыл Ты рядом, нужно.
Чтоб, как к Отцу, прижаться мне к Тебе.
Чтоб сердце, лишь с Тобою, говорило.
Чтоб Ты, о небе дивном, рассказал.
Чтоб тихая, невидимая милость
Слезами, вдруг, наполнила глаза.
Я тихо помолчу с Тобою рядом.
Ты знаешь, что сокрыто в глубине.
Отцовским нежным, любящим лишь взглядом
Ты прикоснешься к сердцу в тишине.
Я, как дитя, тихонько успокоюсь
В руках Отцовских, от житейских бед.
Как хорошо, в тиши, побыть с Тобою
Так, в простоте, чтоб сердце лишь согреть.
Согреть замёрзшее от каждодневной вьюги,
От суеты, забот всех и проблем.
Нет, на земле сей, драгоценней Друга,
Кто был бы так внимателен ко всем.
Ко всем живущим на большой планете.
Для каждого есть милость у Тебя.
Перед Тобой мы - маленькие дети
И нас ведёшь по жизни Ты любя.
Хочу побыть наедине с Тобою,
Чтоб Ты и я, и больше никого...
С доверьем детским, как к Отцу, с любовью
Паду к ногам я Бога своего.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
