Вже вечір засвічує зорі і гори стоять в тишині.
Пливу по життєвому морю, і сумно на серці мені.
Що час пролітає так скоро. Роки за роками летять.
Недавно ходили ми в школу. А вже на висках тридцять п'ять.
Кружляє зима в заметілі. Сніжинки, як мрії летять,
Тривоги, розлуки похмілля. А вже на висках п'ятдесят.
Вже діти дорослі є внуки. Постаршало місто, село,
Не можемо тільки збагнути, коли це так швидко пройшло.
Лиш радість на серце лягає, що віра в Ісуса в нас є.
І світло в душі моїй сяє. Ісус це майбутнє моє.
***
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Про гномов, которые не дали себя провести - Лилия Гугнина - Вот видите, - сказал Аслан. - Они не дадут себе помочь... Я не могу вывести их наружу, потому что они слишком много думают о том, чтобы не дать себя провести. Что ж, идёмте, дети. Меня ждёт другая работа.
