Давай друг-другу улыбнемся,
И в тихой музыке тиши,
Молчанье, дав мне на вопрос мой,
Со мною в танце покружи.
Давай забудем сейчас про время,
Пусть стрелки двигаются вспять,
Пусть мир оставит нас на время,
Пусть мир уйдет на минут пять.
Чтоб мы могли глазами сказать,
Чтоб мы могли пропеть без слов,
И в танце с тобою, чтоб могли закружиться
Ни разу и шагу не ступнув.
Я так хотел сказать тебе что-то,
Но в танце нашем пусты все слова,
Ведь сейчас мы с тобою танцуем на небе,
И под ногами другая земля.
Давай мы друг другу скажем ни звука,
Ведь нужно друг другу так много сказать.
Давай в глаза мы посмотрим друг другу,
Они нам могут всё показать.
Давай мы с тобой возьмёмся за руки,
И не будем их больше никогда отпускать,
Чтобы нам не забыть минут этих славных,
Ведь мир когда-то вернётся опять.
Прочитано 11978 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 2,5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
